¬довина в≥рн≥сть
Ѕагато уже сказано ≥ написано про в≥йну. “а завжди ≥ у вс≥ часи вд¤чне людство буде памТ¤тати про тих людей, ¤к≥ ц≥ною великих втрат принесли св≥тов≥ перемогу.
ѕолумТ¤ г≥ркоњ в≥йни обпалило кожен д≥м, кожну рад¤нську с≥мю. јле вдв≥ч≥ важко було ж≥нкам тому, що ж≥нка ≥ в≥йна Ц пон¤тт¤ не сум≥сн≥. ¬ажко знайти слова, щоб описати т≥ почутт¤, ¤к≥ пережили ж≥нки-солдатки. якою величезною силою ≥, насамперед, силою духу необх≥дно волод≥ти, щоб, одержавши похоронку з фронту, перебороти в соб≥ б≥ль ≥ т¤жк≥сть втрати. ѕрацювати, годувати, виховувати д≥тей, в≥рити, що настане нарешт≥, день, коли зак≥нчатьс¤ б≥ди. Ќе замикатис¤ в соб≥, а в≥ддавати вс≥ своњ сили велик≥й справ≥, за ¤ку загинув чолов≥к. як вижили, знають т≥льки сам≥ вони.
—олдатська вдова! Ќе можна спок≥йно говорити ц≥ слова. ¬ них страшне становище ж≥нки, ¤ке може принести т≥льки в≥йна. “аких ж≥нок багато, ¤к не г≥рко про це думати. ™ вони ≥ в нашому сел≥.
¬ 1944 роц≥ провела на фронт свого чолов≥ка ћ. √. Ћисовецька. «алишилась† з двома малими д≥тьми. ѕро те, що пережила ц¤ ж≥нка, вона мало кому розпов≥дала. Д∆ила, ¤к ≥ вс≥Ф, - говорить вона. “а особливою рад≥стю св≥т¤тьс¤ њњ оч≥, коли розпов≥даЇ, що в т≥ згорьован≥ часи випадали ≥ њй хвилини щаст¤. ¬она памТ¤таЇ њх до цих п≥р Ц це листи в≥д ™втуха. ’оча й приходили ц≥ р¤т≥вн≥ трикутнички з великим зап≥зненн¤м, все ж були тими остр≥вц¤ми над≥њ ≥ в≥ри, що повернетьс¤ милий додому. “а в≥йна залишилась в≥йною нав≥ть в останн≥ своњ дн≥. Ќезаловго до ѕеремоги одержала ћар≥¤ “имоф≥њвна пов≥домленн¤, що загинув њњ чолов≥к ™втух јндр≥йович Ћисовецький. “ак ≥ не побачив в≥н дочки, що народилась невдовз≥ п≥сл¤ його в≥дходу на фронт, не д≥знавс¤, ¤к чекала його улюблена дружина.
¬ажкий б≥ль втрати. ≤ все ж з≥брала в клубок вс≥ своњх б≥ди, почутт¤. ¬она зобовТ¤зана була тепер жити в ≥мТ¤ трьох д≥тей. ѕрацювала в м≥сцевому колгосп≥ ≥мен≥ ¬атут≥на (так колись називавс¤ радгосп ДЅабинськийФ), виконувала р≥зну роботу: пасла овець, тел¤т. ѕро нењ ще й зараз памТ¤тають, ¤к про передову труд≥вницю. ¬же й пенс≥йний в≥к п≥д≥йшов, але продовжуЇ працювати, виховуЇ внук≥в ≥ береже у своЇму серц≥ велику памТ¤ть про чолов≥ка.
ѕод≥бн≥ дол≥ ≥ у √анни “имоф≥њвни ћатв≥йчук, ™ви √нат≥вни овальчук. ¬они зам≥нили чолов≥к≥в, що п≥шли по фронтових дорогах в≥йни, стали дл¤ своњх д≥тей ≥ батьком ≥ мат≥рТю одночасно. ¬сю в≥йну молили долю: Ђ’ай без рук, без н≥г, аби т≥льки живийї. “а у в≥фйни обличч¤ жорстоке. ≤ заснули в≥чним сном ≤. я. ћатв≥йчук неподал≥к в≥д ¬аршави, . . овальчук Ц у Ћен≥нград≥. ≤ ¤к найдорожч≥ рел≥кв≥њ збер≥гають ц≥ ж≥нки фотограф≥њ своњх чолов≥к≥в, що нав≥ки залишились молодими. ≤ вис¤ть ц≥ портрети в центр≥ к≥мнат, в красивих украњнських рушниках. ≤ погл¤ди з≥ зн≥мк≥в наче п≥дбадьорюють дружин, додають њм мужност≥.
ѕ≥шли на фронт чолов≥ки Ћ≥ди ѕетр≥вни ћос≥йчук, ‘едори «от≥вни ћиколайчук, одарки “имоф≥њвни ожан. ј вони чесно трудилис¤ ≥ виконували св¤тий ≥ праведний наказ своњх чолов≥к≥в: берегли ≥ ростили д≥тей, в≥рили ≥ чекали з ѕеремогою.
ѕро кожну з цих ж≥нок можна розпов≥дати багато ≥ довго. ≤ була б ц¤ опов≥дь про тривожну молод≥сть, про велику любов ≥ в≥рн≥сть, про мужн≥сть ≥ працелюбн≥сть в ≥мТ¤ ¬еликоњ ѕеремоги.Ќе зберегнлос¤ у цих вд≥в н≥ фотограф≥й, н≥ лист≥в з фронту. “а назавжди лишилась св≥тла памТ¤ть, ¤ка збер≥гала ≥ збер≥гаЇ до найменших подробиць весь невеликий шл¤х, пройдений разом.
≤ хай немаЇ в них нагород за все, що вони пережили, найдорожчою нагородою дл¤ них залишивс¤ мир, ¤кий завоювали њх чолов≥ки. ≤ вони, вдови, все в≥ддали без останку, щоб мир був в≥чно на земл≥.
√. —ј¬„” ,
громадський кореспондент
Д–ад¤нського життт¤Ф.
с. Ѕабин